Читацький рік 2018 я почала із загадкової та містичної «Книги кладовища» та одночасно зі знайомства з британським письменником Нілом Ґейманом, про творчість якого неодноразово чула від багатьох книголюбів. Тож сьогодні я, Сова, розповім вам про те, чи виявилося воно для мене вдалим.
Однієї тихої жовтневої ночі трапилося дещо жахливе - чоловік на ім'я Джек вбив цілу родину: батьків та маленьку дівчинку. Та як виявилося, був ще хлопчик-немовля, якого чоловік на ім‘я Джек так і не знайшов. І знають, де він, тільки втаємничені - ті, хто його врятував.
Ніх Оуенс, скорочено від Ніхто, здавалось би, звичайний хлопчик: у нього люблячі батьки, він росте в гармонії з оточуючим його світом, вчиться ходити, говорити, читати-писати. Все, як і інші діти. От тільки його батьки - привиди, а виростає він на кладовищі. А ще у Ніха є особливість - він може бачити духи померлих. Варто сказати, що його дім - не просто кладовище, а дуже-дуже старе, тому і стало заповідною зоною чи національним парком. Тож і живуть тут духи людей, померлих дуже і дуже давно.
Ніх живе щасливо до тієї миті, поки дізнається, що до сім'ї Оуенсів, яка його наразі виховує, у нього була інша, жива сім'я, яку було жорстоко вбито. Та Ніх знає про чоловіка, що скоїв цей злочин, лише одне - його звати Джек. Але це не заважає йому присягнутися собі, що він помститься за свою сім'ю, хоч він її й не пам‘ятає.
Проходить багато років, та чоловік на ім‘я Джек все ще полює за маленьким хлопчиком. Чи знайде Джек Ніха? Чи зможе Ніх помститися? Що взагалі відбуватиметься у житті хлопця - читайте у книзі.
Що ж до моїх вражень, то для мене книга виявилася цікавою, проте я очікувала від неї набагато більшого, чого, на жаль, не отримала. Що ж мені не сподобалося?
По-перше, я чомусь очікувала, що книга буде орієнтованою як на дитячого, так і на дорослого читача. Але книга мені видалася аж занадто дитячою, навіть дещо наївною. За розгортанням сюжету вона мені навіть нагадала книгу «Джордж і таємний ключ до всесвіту», хоча «Джордж...» мені таки більше сподобався, ніж «Книга кладовища».
По-друге, такого настільки затягнутого сюжету я вже давно не зустрічала. Ти все чекаєш і чекаєш, коли нарешті сюжет захопить тебе, затягне у свій вир і не відпускатиме, а він лише мляво рухається навколо тебе, ніяк тебе не зачіпаючи.
По-третє, велика кількість неправдоподібних сцен. Хоч це і фентезі, я вважаю, що воно хороше лише тоді, коли ти можеш повністю повірити в цей світ і цю історію. Тут Нілу Ґейману не вдалося мене переконати. Хоч я й воліла б, аби було інакше.
По-четверте, розв'язка книги. Якось все надто легко та наївно, ніби автор просто вже стомився вигадувати щось цікавіше та захопливіше.
Проте, незважаючи на всі недоліки, я впевнена, що ця книга сподобається багатьом дітям та підліткам, адже там немало цікавого про зростання та життя дітей та підлітків, про пошуки себе, про самовизначення, стосунки дітей і батьків, дружбу - між дітьми і дорослими, дітьми між собою і, звісно ж, про незвичайне та трохи магічне, а також дещо моторошне. Для мене ця книга виявилася казкою для дітей із добрим закінченням.
Вирок Сови: 3,5/5.
Немає коментарів:
Дописати коментар