Фредрік Бакман «Моя бабуся просить їй вибачити»

Прочитавши перший роман Бакмана "Друге життя Уве", я вирішила перечитати всі можливі книги цього автора (а їх у нього на сьогодні 5, якщо не помиляюся). Як то часто буває, коли в захопленні від одного роману, інші твори того ж автора можуть не вражати, а й навіть розчарувати. Так-от, третій роман Бакмана "Моя бабуся просить їй вибачити" - зовсім не такий випадок. Я у ще більшому захваті від книг цього автора і знову хочеться поповнити свою бібліотеку ще одним із його шедеврів. Проте поки що у мене стільки книжкових надбань, що їх мені вистачить надовго, та це зовсім інша історія. А сьогодні я, Сова, розповім вам про свої враження від прочитаного.

Про сюжет

Книга розповідає нам історію семирічної дівчинки Ельзи, яка не по роках розумна. Вона обожнює Гаррі Поттера і носить ґриффіндорський шалик, а також постійно шукає невідомі слова у Вікіпедії та виправляє помилки дорослих: не лише в усному мовленні, але й на письмі - маркером, який їй подарував татусь.

Як ви зрозуміли, дівчинка - не така, як усі, за що її дражнять і переслідують у школі "круті дівчата". Відповідно у неї немає друзів. Її найкращою подругою є... її бабуня. Вона заміняє Ельзі цілісіньку армію. Бо мати бабуню - це наче мати цілісіньку армію! Бабусі - 77 років, але вона "дуже жвава, як на свій вік". Саме так кажуть сусіди чи поліція, коли бабуня утне щось шалене. Наприклад, вдереться до зоопарку чи обкидуватиме поліцейських, вибачте, лайном. Саме тому вона для Ельзи - супергерой. Ой, так, забула сказати, Ельза обожнює супергероїв. Адже кожна/кожен семирічна/-ий заслуговує на супергероя.

А ще Ельза страшенно любить казки! У бабуні з Ельзою є таємниця. Кожного вечора вони разом вирушають у Країну-Спросоння, де є аж 6 королівств, і кожне за щось відповідає. Із ними пов'язано багато-багато казок, які Ельза знає напам'ять, але це не заважає її бабуні розповідати їх знову й знову.

Одного дня Ельза отримує від бабусі листа, який обіцяє стати провідником у надзвичайну пригоду - пошук скарбів, в який бабуня так любить гратися. Саме з цього моменту дівчинка розуміє: казки - реальні.

Про героїв роману

Персонажі книги яскраві, живі, і ти настільки занурюєшся в історію, ніби ти й справді знаходишся всередині неї. А ще ти чудово розумієш маленьку Ельзу і ставишся до неї як до дорослої.

Бабуся. Не пригадую іншого настільки цікавого та незвичного персонажу! Бабуся Ельзи постійно палить, порушує правила, сперечається з Ельзою, ходить голяка та годує шоколадом домашніх тварин. Її енергійності може позаздрити будь-хто, так само, як і її креативності та безмежній любові до внучки.

Ельза. Семирічна, майже-восьмирічна дівчинка, яка за способом мислення більш зріла за бабусю. Тут онучка та бабуня ніби помінялися місцями, що робить розповідь ще більш кумедною та цікавою.

У романі ще безліч прекрасних героїв, про яких я тут не розповідатиму, адже що тоді читати вам? Проте вони змальовані автором із неймовірною любов'ю, якою читач також проникається. Герої симпатичні читачу, він їм співчуває, співпереживає з ними, радіє та сумує із ними. А ще - цей прекрасний бакманський гумор. За це я обожнюю автора найбільше!

Кому читати?

Не уявляю собі людини, якій би ця книга не сподобалася, яку б людину вона не захопила. Бакман майстерно поєднує реальність та вигадку, життя та казку. І це - неповторно! Поціновувачам Гаррі Поттера, казок та супергероїв, а також гумору та зворушливих історій ДУЖЕ РАДЖУ!

"Моя бабуся просить їй вибачити" - це історія про інакшість, про дорослішання, про любов, кохання, сімейні стосунки, втрату близьких, сміливість, силу духу, шляхетність, дружбу і, звісно ж, про дитинство :) Цей прекрасний роман полонив мене від початку до кінця. Особливо саме бакманська манера описувати всі події, емоції та переживання персонажів (хто читав, той мене зрозуміє). "Моя бабуся..." - це розповідь про дитячу самотність, нелегку долю дитини розлучених батьків, це історія про вірність рідним людям та про віру в казку, тому що в казок завжди щасливий кінець. Проте в житті це, на жаль, не так. Тому книга ще й про те, як дитині зрозуміти світ дорослих і змиритися із несправедливістю життя. Адже його нелегко зрозуміти, навіть коли тобі майже вісім.

Дуже тішуся, що нещодавно цей роман видали українською. І хоча я сама не мала нагоди оцінити переклад, вже чула багато позитивних відгуків. Може, й ви прочитаєте і розповісте мені про нього?

Роман прекрасно підходить під пункт 11 осіннього читацького бінго (меланхолія vs позитив).

Вирок Сови: 4,5/5, тому що в деяких незначних моментах я з автором не погоджуюся.